Матеріали про повстанський загін Гонти-Греся.

Пугач Олексій Васильович.2006 р

Книга Олекси Пугача про повстанський загін Гресів. У книзі опубліковані спогади одного з керівників повстання Сергія Греся. 2006 р.


 

Г1   г2

Стаття у книзі Віктора Ревегука про повстанців Гресів. 2011 р.

г3г4г9г8г7г6г10г11


б 0

 

Книга Миколи Булди у якій розповідається про повстанців загону Греся. 2013 р.

б1 б2 б3 б4 б5 б6


Лютаревич П. Система концентрацiйних таборов в СССР i невiльнича праця (на правах рукописи), 1955, 223 стр. Макарчук Г. Братская рука помощи, “Голос народа” No. 38 (42), 1951. …

С. Виницкий, 1999. Сохранена орфография оригинала.

Институт по изучению истории и культуры СССР

Исследования и материалы, серия 1-я, выпуск 23-й.

Мюнхен, 1955

Боротьба з самосудами в українському селі (1933 1935 рр.)

3, спр.9. Лютаревич П. Цифри і факти про голод в Україні / П. Лютаревич // Український збірник. …

Лютаревич П. Цифри і факти про голод // Український збірник.— 1955.— Кн. 2.— С. 81.

Лютаревич П. Голодомор в Україні 1932—1933. Свідчення свідків… — С.15; . Цифри і факти…— С.

Лютаревич П. Із історії одного повстання. 

Спогади начальника чорнухинської поліції періоду німецької окупації під час Другої Світової війни Павла Лютаревича про повстанський загін братів Гресів.


Дослідження про створення та особовий склад загону Гресів.

Повстанський загін під керівництвом Володимира Греця був створений навесні 1920 року, згідно рішення правління Чорнухинської  української соціалістичної організації (керівник Григорій Юрченко)  для збройної боротьби проти більшовицької влади на території Лохвицького повіту.

26 квітня 1920 року Польська та Українська армії розпочали наступ на більшовиків і 7 травня ними було взято Київ. Загін сформувався в той час коли на Київ, що був зайнятий більшовиками  наступала Польська та Українська армії, тож поява загону в тилу більшовиків допомогла наступу цих армій та взяття ними Києва. Метою загону було встановлення української влади та ліквідація більшовицької влади на теренах Лохвиччини.

Влада Директорії у Києві протрималась недовго. Після залишення Польськими військами та збройними частинами УНР Києва і відступу їх склалась несприятлива обстановка для діяльності загону. Невизначеність перспективи боротьби, обіцянки представників більшовицькою влади  амністії для учасників загону, наближення зими – це ті чинники,  які в грудні 1920 року привели до розформування загону. Таким чином загін отамана  Греся діяв з травня  1920 року до 24 грудня 1920 року, коли з близько 200 козаків  загону – 75 (разом з керівниками) здалися і пішли під амністію, решта ж козаків перейшли до інших невеликих загонів, або боролися самостійно аж до 1924-25 років.

В майбутньому більшість повстанців була знищена комуністичною владою.

 

     Список козаків повстанського загону отамана Гонти.

 Керівництво загону:

    Володимир Гресь («Гонта») – отаман,  Сергій Гресь («Будяк») – політрук, Григорій Юрченко – керівник Чорнухинської української соціалістичної організації,  Федір Полях  («Костриця»)– начальник штабу (писар), Мусій Цимбал, Гаврило Ващенко.

11_19_4  Сергій Гресь  Федір Полях

                                                   Чорнухинська сотня.

                       Сотник – Володимир Гресь  («Гонта»), м-о Чорнухи

1.Ващенко Гаврило – перший помічник отамана, с.Кізлівка

2. Брекало Панас Антонович – сотник (резерв)

3. Борсук Панас Демидович, 1898 р.н., с.Харсіки

4. Борсук Павло Демидович, 1900 р.н., с.Харсіки

5.  Борсук Федір Демидович, 1904 р.н., с.Харсіки

6.  Приходько  Яким Григорович, 1899 р.н., с.Харсіки

7 . Харсіка Яким _______, 1895-98  р.н., с.Харсіки

8.Червяк Олексій  (по-вуличному Гиб), 1899-90 р.н., с.Харсіки

9.Таран

10.Богдановець

11.Кривобок

12.Борсук Мусій Демидович 1894 р.н., с.Харсіки

13.Ольшанський Іван Іванович

14. Єна Іван

                                                  Вороньківська сотня

235 px M.N.

                   Сотник – Михайло Потапович Нестеренко, псевдо «Пан Недобитий», 1896 р.н.,  с.Вороньки

  1. Ковбаса Кость Лукич, 1900 р.н., з с.Вороньки
  2. Вовк Михайло Мойсейович, с.Вороньки
  3. Гавриленко Митрофан Петрович, с.Вороньки
  4. Гавриленко Микола Никанорович, с.Вороньки
  5. Грицай Кость, с.Вороньки
  6. Несторенко Іван Васильович, с.Вороньки
  7. Іващенко Г_________, с.Вороньки
  8. Сова М_________, с.Вороньки
  9. Юрченко П________, с.Вороньки
  10. Перелет Леонтій Никонович, «Швагурка» 1901 р.н., с.Вороньки
  11. Шинка Тимофій Іванович, «Сагайдачний», 1901 р.н., с.Поставмуки
  12. Савицький Федір Кирилович «Соловей», с.Городище
  13. Колот Микола Олександрович, «Безбородько», 7.05.1899 р.н.,с.Сухоносівка
  14. Соляник Григорій Трохимович, с.Сухоносівка
  15. Литка Павло Павлович, «Блакитний»,3.03.1898 р.н., с.Сухоносівка
  16. Мись (Миць?) Олександр, с.Сухоносівка
  17. Іващенко _____ Сергійович, с.Вороньки.
  18. Тур Павло, (командир) с.Вороньки
  19. Зубко Григорій, с.Вороньки
  20. Падня Віктор, с.Вороньки
  21. Кисіль Микита, с.Вороньки
  22. Іващенко Карпо Федорович, с.Вороньки
  23. Яриш Петро, с.Вороньки
  24. Гонта, с.Вороньки
  25. Попов (син дяка), с.Вороньки
  26. Ковбаса Федір, с.Вороньки
  27. Юрченко Яків, с.Вороньки
  28. Петренко Тимофій, с.Вороньки
  29. Щербаков Архип «Ярмак»1899 р.н.. с.Переломки, Столбинської волості, Гомельського повіту.
  30. Безгубенко Степан, «Моряк»,1901 р.н., с.Піски
  31. Фарлей
  32. Савицький Федір Калістратович, с.Городище

                                                  Білоцерківська сотня

Володимир Запорожський

 

 

 

 

 

 

 

 

                Сотник – Володимир Ларіонович  Запорожський, 1894 р.н., с.Ковалі

                  1. ??

 

      Галайда – сотник, керуючий Лубенською групою повстанського війська на   Полтавщині.       

  1.   Сизенко Олексій Герасимович «Чумак», «Майор»- сотник, помічник Галайди
  2. Юрченко Яків, с.Вороньки
  1. Петренко Тимофій, с.Вороньки
  2. ?

Джерело: «Отаман Гонта 1920 року», Олекса Пугач, Полтава, ТОВ «Рік» 2006 р.

Дослідження: М.Лисенко


Діяльність повстанців у Чорнухинському районі у 1920-х роках.

1920 р.  На Чорнухинщині створену підпільну  Українську  Чорнухинську соціалістичну організацію на чолі з Григорієм Юрченком. (1).

1920 р. На базі Української Чорнухинської соціалістичної  організації був створений і діяв проти більшовиків повстанський загін «отамана Гонти» під керівництвом братів Володимира та Сергія Гресів. Після невдачі Другого Зимового походу військ УНР та невдачі з організації всеукраїнського повстання, яке готував уряд УНР в еміграції – чорнухинські повстанці склали зброю і були амністовані. (1).

1920 р. Організувався повстанський загін отамана Івана Єни, жителя села Лука, що  користуючись підтримкою місцевого селянства, діяв в районі села Богодарівки аж до 1924 року. (1).

1920 р. 11 вересеня. Загін Гонти в містечку Городищі роззброїв охорону парового млина і вивіз для власних  потреб 200 пудів борошна. (1).

1920 р. 4 жовтня. Ніч. Напад загону Гонти на село Свиридівку, де вони роззброїли волосну міліцію. (1).

1920 р. 6 -7 жовтня. Бій загону Гонти з лохвицькою караульною ротою. Під час бою втрачено трьох чоловік убитими, одного поранено і шість повстанців потрапило в полон. Про втрати червоноармійців в офіційних повідомленнях нічого не говорилося. (1).

1920 р. 13 жовтня. Повстанці Гонти здійснили напад на червоноармійців 228-го батальйону ВОХР, які насильно забирали хліб у селян Мокіївської волості. (1).

1920 р. 14 жовтня. Повстанці роззброїли міліцію в селі Гільцях. (1).

1920 р. 19 жовтня. На терени Чорнухинської волості з Прилуцького повіту прорвався кавалерійський загін “Марусі” чисельністю близько 200 шабель. На прапорі загону було написано “За вільну Україну!”. На короткий час до нього приєднався і загін Гонти, але про їх спільні дії нічого не відомо. Через декілька днів загін “Марусі” так само несподівано як і заявився, відійшов на Чернігівщину. (1).

1920 р. 20 жовтня. Повстанці Гонти на хуторі Худоліїв, що за 5 кілометрів південніше Лохвиці, напали на караульну роту Лохвицької залоги і захопили 12 коней, в тому числі двох командирських, та полонили двох червоноармійців. Того ж дня вночі вони розгромили виконком Ярошівської сільської ради, знищили його документи та забрали з собою телефонні апарати. (1).

1920 р. 22 жовтня. Протягом двох годин повстанці вели бій з караульною ротою лохвицької залоги. В документах радянського командування зазначалося, що бій закінчився для червоних невдало, хоча про втрати нічого не повідомлялося. (1).

1920 р. 22 жовтня. Ніч. На допомогу караульній роті підійшов 228-ий батальйон ВОХР. (1).

1920 р. 23 жовтня. Світанок. Караульна рота та  228-ий батальйон ВОХР несподівано напали на табір повстанців у Козаченковому лісі. Проте, спроба червоних оточити і знищити загін Гонти успіху не мала, хоча їм і дісталися деякі трофеї: 10 коней, з них 8 – із саморобними сідлами, 11 гвинтівок, парокінна підвода, 5 лантухів вівса, казан для приготування їжі і п’ять котелків. Чотирьох повстанців червоні захопили в полон, але решта вислизнула з оточення і зникла в лісових хащах, заглиблюватися в які червоноармійці не наважувалися. (1).

1920 р. 2 листопада. 5 година ранку. Загін Гонти вчинив напад на чорнухинську залогу, яка складалася із другого батальйону 64-го полку ВНУС і волосної міліції. Сили повсталих за одними

даними становили 150 чоловік, за іншими – близько 500 при трьох кулеметах. Бій тривав майже три години, але повстанці в ньому успіху не домоглися, оскільки раптовість нападу була втрачена, і

відійшли в напрямку села Піски, втративши при цьому чотирьох вбитих і одного пораненого, який потрапив у полон. Втрати червоних становили 5 вбитих і 7 полонених, з яких шестеро того ж дня були розстріляні. Для посилення чорнухинської залоги від можливого повторного нападу повстанців з Лохвиці направили загін міліції під командою помічника начальника повітової міліції Мокія. Частковий успіх у боротьбі з більшовиками не зміг поліпшити низького морального стану більшості козаків загону, підірваного невдалою спробою захопити Чорнухи і наближенням зими. Постійні переслідування з боку регулярних частин Червоної армії і міліцейських загонів та невтішні повідомлення про поразку українсько-польських військ у війні з більшовицькою Росією підірвали віру повстанців у можливість перемоги над більшовиками та відновлення незалежної Української держави. Серед повстанців почалися незгоди: одні хотіли продовжити боротьбу і за несприятливих зимових умов, інші – розійтися по домівках на зимовий період при умові, що уникнуть переслідування з боку радянської влади. Почалося дезертирство з загону. (1).

1920 р. 8 листопада. Загін Гонти вчинив напад на Шрамківський цукровий завод, де повстанці забрали для власних потреб 32 пуди цукру, 25 пудів солі, 35 фунтів нафти і керосину, 2 брезенти, троє коней і друкарську машинку. Під час нападу погрому виробничих приміщень не було допущено і завод продовжував працювати. (1).

1920 р. 8 листопада. 15 козаків Гонти вчинили напад на Білоцерківку, під час якого поранили голову місцевого комнезаму, командира сформованого з комнезамівців загону самооборони і забрали коня у голови волосного виконкому. (1).

1920 р. 11 листопада.  До представників радянської влади в Чорнухах з повинною прийшло троє повстанців. (1).

1920 р. 12 листопада.  Цього дня ще чотири повстанці  здалися владі. Більшовицьким функціонерам вони заявили, що їм надоїло бродити по лісах і вони бажають не бажають воювати. (1).

1920 р. Листопад. Загін Гонти діє на межі Лохвицького і Лубенського повітів, руйнуючи створений з великими потугами радянський адміністративний апарат та комітети незаможних селян – опору радянської влади на селі. (1).

1920 р. 14 листопада.  До Чорнухинського волосного виконкому було підкинуто листа, в якому повстанці із загону отамана Гонти заявляли про свою готовність скласти зброю, якщо їм буде гарантоване життя і особиста свобода. Місцева радянська влада не наважувалася самочинно дати такі запевнення. (1).

1920 р. 1-2 грудня. Ніч. Частина загону отамана Гонти чисельністю до 70 чоловік вчинила напад на село Ждани, під час якого вбила міліціонера Гаврила Горбатенка, розгромила сільський виконком і знищила всі його документи. (1).

1920 р. 12 грудня. Сергій Гресь, скориставшись приїздом до Лохвиці Г.І.Петровського, особисто звернувся з проханням до голови Лохвицького повітвиконкому порушити перед ним клопотання про амністію всіх повстанців – козаків його куреня. Від імені Чорнухинської соціалістичної організації С.Гресь писав, що його загін “переконавшись у даремному пролитті братньої крові і приймаючи на увагу нові завдання радянської влади на Україні, що торкаються до національної української Червоної армії, українського господарського і продовольчого комісаріатів, складає зброю і бажає в своїй подальшій роботі іти поруч з владою Рад і віддати всі свої сили на добробут рідного краю і бідного народу”. (1).

1920 р. 12 грудня. Г.І.Петровський від імені ЦВК Рад УСРР оголосив на Лохвицькому повітовому з’їзді комнезамів “усіх цих бандитів помилуваними”. (1).

1920 р. 21 грудня. Коли загін Гонти вже готувався скласти зброю, на нього, не розібравшись, поблизу села Поставники несподівано напав кінний підрозділ 65-го полку Червоної армії і розігнав повстанців. Тому здавалися вони групами по 3-5 чоловік і “явка з повинною” затягнулася до кінця грудня 1920 року. (1).

1920 р. 25 грудня. З початку амністії до цього числа  в органи радянської влади добровільно з’явилося 75 козаків загону Гонти і 20 дезертирів, в тому числі Володимир і Сергій Гресі, Володимир Задорожний, Володимир Юрченко та ін. Більшість повстанців склади зброю тому, що їх батьки або близькі родичі були заарештовані як заручники і їм загрожувала смертна кара. Органам міліції повстанці здали 42 гвинтівки і 240 набоїв до них, 6 револьверів, 2 шаблі, 2 гранати, 7 телефонних апаратів, 11 коней, 10 сідел і 8 тачанок. Із цього списку видно, настільки недостатнім було озброєння загону Гонти. (1).

1920 р. Грудень – 1921 р. Січень.  В кінці 1920 – на початку  1921 року у Вороньківській і Чорнухинській волостях  діяв  загін яким командував “Галайда” ( справжнє ім’я невідоме) в якому налічувалось 15-20 чоловік. Об’єктом нападів повстанців, як і раніше, були міліцейські пости, червоноармійські частини і підрозділи Української трудової армії, які займалися “викачкою хліба” у селян Лохвицького повіту. (1).

1921 р. Січень. Арешт Володимира і Сергія Гресів. Цей Арешт братів Гресів був безпідставним, навіть з точки зору радянського права, тому що вони цілком свідомо склали зброю і визнали радянську владу, наївно сподіваючись, що Україна, нехай навіть радянська, може бути незалежною державою в умовах більшовицької диктатури. Це незабаром зрозуміли і представники повітової влади, які давали гарантії збереження братам Гресям особистої свободи і громадянських прав, і їх було звільнено з-під арешту. (1).

1921 р. Січень. На загальних  зборах односельців,  щоб досягти своєї мети, Сергій  Гресь звернувся за підтримкою до допущених до участі у виборах мешканців Чорнух, які одноголосно дали згоду на його участь у виборчому процесі. Виборча комісія змушена була погодитися з рішенням зборів і Сергій Гресь був обраний депутатом Чорнухинської волосної ради. (1).

1921 р. 20 Січня. Комуністичний осередок більшістю голосів (І0 – “за”, 2 – “проти”) дав згоду на його делегування Сергія Греся у місцевій волосній раді, але водночас виключив з неї Костя Даниленка, Кирила Борсука і Павла Денисенка, які були обрані до ради всупереч волі комуністів. Такою була радянська “демократія”, при якій жменька комуністів, узурпувавши владу, диктувала свою волю тисячам українських селян-виборців.  (1).

1921 р. Січень. Значна частина повстанців (в документах називають 50-60 чоловік) зі зброєю в руках продовжувала переховувалися по лісах Білоцерківської, Мокіївської і Чорнухинської волостей, готуючись до весняного виступу. Реальної загрози для більшовицького режиму вони вже не становили, але дошкуляли йому постійними нападами на представників місцевої адміністрації і радянські установи по селах Лохвицького повіту. (1).

1921 р. 9 лютого. Повстанці “Галайди” вбили трьох червоноармійців 8-ої кавалерійської дивізії, але в кінці цього місяця залишили Лохвицький повіт і перебазувалися до Лубенського. Тут загін збільшився у декілька разів. “Галайда”, очевидно, був визнаним авторитетом у цьому регіоні, про що свідчить виданий ним мандат одному з ватажків повстанців Олексію Сизенку, відомого під псевдонімами “Чумак” і “Майор”. “Пред’явник цього п.Майор призначається мною організатором народного повстання 1-го району Лубенської групи, в який входять села Піски, Поставмуки, Слобідка і Городище Лохвицького повіту і Лушники Лубенського повіту. П.Майор несе відповідальність за вище зазначені села в тім випадку, коли його повстанцями будуть робитися незаконні обшуки, арешти та конфіскації. П.Майору надається в своєму районі (право – В.Р.) заарештовувати і навіть розстрілювати тих повстанців, які будуть проводити праці (так у тексті – В.Р.) без його дозволу і які явно носили бандитський характер.
Командуючий Лубенською групою повстанського війська на Полтавщині сотник Галайда”.
Як видно з документу, повстанці зовсім не були бандитами, як їх намагалися показати комуністи, і суворо дотримувалися порядку і дисципліни в районах своєї дислокації та твердо стояли на сторожі інтересів українського селянства. (1).

1921 р. 15 лютого.  Поблизу села Біївці в очеретах Удаю було спіймано отамана “Чумака-Майора”. При ньому були гвинтівка, наган, наведений вище мандат і бланки радянських посвідчень з печатками. На всі запитання (де знаходиться штаб повстанців? скільки повстанців? хто їх підтримує? та ін.) він відмовився відповідати і був розстріляний чекістами на острах іншим в селі Поставмуки при загальному сході селян. (1).

1921 р. Лютий. Дрібні групи повстанців діяли у Вороньківській, Лохвицькій і Свиридівській волостях. Одну з них очолював старший міліціонер Чорнухинської волості Олексій Семененко (“Чорний негр”), іншу – “Альошка-Грозний” або “Альошка-Кацап” – колишній російський штабс-капітан Старожилов, уроженець Воронезької губернії. У лютому 1921 року частина його загону здалася представникам радянської влади, серед них – Архип Щербак (“Ярмак”), Тимофій Шишка (“Сагайдачний”), Степан Безгубенко (“Моряк”) та ін. (1).

1921 р. Березень. Повстанці, які не здалися обеззброїли у Мокіївській волості 15 червоноармійців 65-го полку, які їздили по селах, вибиваючи з селян продрозкладку. (1).

1921 р. В Чорнухах створена підпільна національно-патріотична організація, провідником якої був Павло Борсук, а членами – Федір Борсук, Іван та Павло Приходьки, Андрій Ващенко, Олександр Кравченко та ін. (1).

 1922 р. Підпільна національно-патріотична організація організація під керівництвом Павла Борсука була викрита чекістами і майже всі її учасники були розстріляні. Павлові Борсуку вдалося уникнути арешту і він відновив протибільшовицьке підпілля. (1).

1922 р. Квітень. Наказ голови Лохвицького повітвиконкому С.Нелепи голові Чорнухинського волвиконкому Сагурі: “На виконання директиви колишнього голови ВЧК Ф.Дзержинського про зміцнення радянської влади в Україні наказую: заарештувати 5-10 заручників по Вашій волості. Тримати заручників при волосній міліції до прибуття спецтрибуналу ВЧК”. (1).

1922 р. Квітень. Спецтрибунал ВЧК засудив ні в чому не повинних дев’ятьох жителів Чорнух  до розстрілу. Вирок було виконано публічно на горі поблизу чорнухинської школи. Серед жителів Чорнух збереглися спогади про те, що одна із жертв більшовицького терору – молода дівчина, ідучи на смерть, попросила у чекістів одягнути весільне вбрання. На страту йшла як під вінець. (1).

1922 р. Травень. В Чорнухах у знак протесту проти зловживання владою,  місцеве населення, переважно жінки, розгромили приміщення міліції. Підпільники організації Павла Борсука допомогли жителям Чорнух організувати цей виступ. (1).

1922 р.  Серпень. В хуторі  Липове вбито отамана “Альошку-Грозного”– колишнього штабс-капітана російської армії О.Старожилова. Після його загибелі члени загону припинили свою діяльність. (1).

1922 р.  Жовтень.  Повстанці організації Павла Борсука зловили агента Чека Черв’яка і виконали над ним присуд смерті. (1).

1924 р. Згадується ім’я отамана Івана Єни у зверненні 15 представників органів влади та громадськості Лохвицького повіту до керівників повстанських груп, написаному в першій половині 1924 року. Вони закликали повстанців припинити збройну боротьбу проти більшовицького режиму і здатися на почесних умовах органам радянської влади: “Чесним пролетарським словом ми кажемо Вам: ідіть до нас! Ми приймемо всі засоби аби Вас амністіровали, ми цього будем домагаться перед В.Ц.В.К. і безумовно цього доб’ємося! Не забувайте, що Радвлада не тільки способна бить, але і жалувать, і останнього вона особливо тепер додержується… Ваші козаки в останній боротьбі відважно полягли за свою справу… Виставляйте свої умови і ми на все згодні…”.  (1).

1924 р. Підпільники Павла Борсука допомогли пораненому отаману Іванові Єні перебратися на лікування до Проскурова до лікаря Ілька Митрофановича Надєждіна. Лікар-патріот надав медичну допомогу також іншим повстанцям з Полтавщини – Василеві Тарану та Павлові Яготинцю. (1).

1929 р.  Січень. Заарештовано Володимира Греся за звинуваченням у “контрреволюційній агітації” і за постановою колегії ОГПУ ув’язнено в концтабір терміном на десять років. (1).

 

1.Хронологія подій створена за матеріалами книги Олекси Пугача «Отаман Гонта 1920 року».

Упорядник: М.Лисенко